Не знаю,що робити.мені 16,і буцім то життя тільки починається.
але...
я зовсім одинока.крім батьків нікого немає.ні, були подруги(як я їх важала)але зараз всі зрадили,я дуже змінилась за ці два роки,завжди була товстушкою,скромною,тепер схудла,займаюсь собою,але вони напевно цього пережити не змогли,вже ноги об мене не витреш як раніше..це просто нестерпно ходити кожен день в ліцей і робити вигляд що все добре..коли вони там ходять разом і напевно сміються з мене.хлопця немає-здається не така я вже й страшна,залицяються,і компліменти роблять(через що напевно мене дівчата й не переносять)але зустрічатись ніхто не кликав.
хлопець який мені дуже подобається лише мучає мене,самий крутий хлопець в школі-напевно у кожної дівчини така історія була.у нього компанія,він такий на понтах весь,а я,я що,майже всюди одна ходжу,іноді там з декількома дівчатами з свого класу,нас всі відстійними важають.він вчиться в паралельному класі-збор блатних і пофігістів,там же і ці мої колишні подруги..про мій клас краще промовчу,скажемо так ми за чотири роки навіть разом на лавці на певно й не сиділи.ахаха.у кожного своя комашка.
ліцей в нас маленький всі про всіх знаєм.вчусь непогано ,вроді ніколи дурна й не була..але ця депресія.не можу,просто не можу вставати кожен раз іти туди мене нудить.ще й хворий шлунок.
як у всіх моєму віці булімія-вічні дієти,вічні сриви,а все на батьках зривається,а недавно мама ошелешила мене тим що вагітна,і їй не можна переживати,а вона не може дивлячись на вічно засмучену доньку,хотіла поступати в польщу,але тепер братик зявиться,а я не хочу щоб я його й не бачила зовсім що робити ,не знаю.нічого не знаю вже,геть запуталась..і одна завжди одна проти всього світу.
а я так втомилась завжди бути сильною.